Роман СКИБА

* * *

Білі риби в брудній воді
Завмирають від сплесків весел.
Човнярі іще молоді.
Після смерті їм десять весен.
І клубочиться сизе дно.
Те, що владно над ними висне.
Ім-вернутися не дано.
Бо між ними присутній вісник.
Там попереду скеля скель.
Там циклопи пітніють в кузнях.
їх залізо іще грузьке.
Та до ранку воно загусне.
І отримає форму й зміст.
І заповнить собою простір.
Забрязкоче гребнястий хвіст.
Засмердить золота короста.
І постане, і зареве
Металева стрімка потвора…
Тільки човен уже пливе.
Він тут буде доволі скоро.
І на берег зійдуть Вони.
І один з них ітиме перший.
Щоб свої чорно-білі сни
Освятити луною звершень.
І, сп’янілий, зрече слова,
І почезне в зубах дракона.
І займеться суха трава.
І воскресне вулкан поклонний.
Все, що вічне, злетить увиш.
І лавина тіла закрутить.
І не стане нічого, лиш
Білі риби пливтимуть в сутінь…
…Десь далеко там є земля.
Там по ночах вогні зелені.
Там ім’я свого короля
Славлять лицарі безіменні.
Там зросте Нострадамус, щоб
Залишити в тугім конверті
Свій довершений гороскоп
З ненаявним моментом смерті.

***