ОДА МІСТУ
О, диво! Мій оспіваний Париж!
Ти сниш майбутнім чи минулим сниш?
Твоя краса магічна і велична.
Гармонії неповторимий спів.
В моїй душі, ніби весна, ожив,
Аби звучать й окрилювати вічно.
Це місто — мармурове божество!
Благословення сонячне зійшло
На вежі й площі, на сади і мури.
І поєднало у святий хорал
Гранітні сходи і кришталь дзеркал.
І виникла славетна партитура.
Це божий надих чи урочий перст,
Веління долі чи наказ небес.
Блаженство огорта, мов осіняє,
Коли дивлюсь з Монмартрської гори
На ці бульвари у ранковій млі,
Мов оповиті у тумани таєн.
Світило піднімається з глибин,
Як величезний золотий бурштин,
І тепла хвиля омиває вікна.
І душу розрива від поривань,
І світлих дум, і ніжних сподівань,
І віри, що краса повік не зникне.
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.