Людмила СКИРДА

КЛАСИЧНІ КОЛОНИ СТАРОГО СОБОРУ


На схилі гори, що спускається в море,
А далі води лазурове безмежжя
І заходу сонця рожева пожежа.

Щоранку приходжу на берег пустельний,
/Це двадцять хвилин від моєї оселі/,
Аби залишитись віч-на-віч з красою
Земною, та ні, водночас неземною.

Ніщо не порушить мій спокій. Ця тиша
Солодка, як мед, навіть трохи густіша.
Вона огортає, неначе покровом,
Зціляє мовчанням, мов праведним словом.

Наповнює душу, відсвіжує розум,
Тут кожен Сенека і кожен Спіноза.
Навчає теплу, бо душевне тепло
Цінується більш за знання й ремесло.

Минають хвилини урочо й невпинно.
Я скоро залишу цей берег родинний.
Цей берег родинний і море залишу.
Прощай, моє літо, прощай, моя тише.

***

© Людмила Скирда. Всі права застережені.