ПІД ЗОРЯМИ ЛЕВА
I
Облиш проекти і програми,
Забудь про завтра, дай долоню.
Послухай, ніч летить над нами,
Неначе фуга Альбіноні.
Свіча горить, так ніби гасне.
Її світіння невловиме,
Мов сподівання передчасне,
Як непомітний усміх міма.
І тане в сутінках сонливих
Розкішний інтер’єр ампірний
І наших днів абсурд жахливий —
Все віддаляється нестримно,
Зника у темні allegretto.
Ми ж залишаємось в палаці,
Де у саду стоїть карета
І де немає ніц новацій.
Усе таке старе, аж диво.
Могло б стать попелом, натомість
Ні революції, ні війни
Не знищили цю нерухомість.
І ми отримали послання
Від графів, баронес, кронпринців.
Оці послання на світанні,
В рожевім мармурі по вінця.
Прекрасний почерк,
Зміст ясний:
“Живи, кохайся і радій!”
Липнева ніч. Гостинний дім
І ми щасливі. Але, брате,
Душа моя, мов розіп’ята,
Розіп’ята поміж світів.
II
Галерея дерев, нескінченна й прекрасна алея.
Строгість стилю немов — це гекзаметр про Одісея.
Темпоритм, ритмо-темп — урочистий, ну, словом, класичний.
Не біда, що нам шлях осяває ліхтар електричний.
Поміж лип і дубів нам трапляються яблуні й груші.
Хто жадав і любив, тут блукали, рятуючи душі.
Люксембурський палац… Таємниці під зорями Лева.
Досі їх бережуть мовчазні і могутні дерева.
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.