СВЯТА ТРІЙЦЯ
І от настала Троїця Свята.
О п’ятій ранку тільки ледь світа.
Я вийшла в сад, що прокидавсь поволі.
Верхів’я сосен тьмяно-золоті,
Кущі півоній, роси в резеді,
І свіжий подув, мов цілунок долі.
Я думала про дивний плин життя,
Й про те, що править нам за опертя
В юдолі грішній збуреного світу.
Про тебе, любий, про своїх дітей,
/Їх посмішки солодші за єлей/,
Про працю, мовчазну й несамовиту.
А ще про віру. Хто без неї ми?
Заблуклі вівці, полонені тьми?
А з нею наші душі, мов лампада,
Що осявають безкінчену путь,
Якою йти, з якої не звернуть,
Яку дарує Бог нам щедро й радо.
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.