* * *
Я іду, мов приймаю парад,
Цього війська у строях зелених.
Воно дивиться радо на мене
І бадьоро гукає: “Віват!”
Ця нестишена пристрасть весни
Розбудила у серці свободу.
Чую збудливий голос природи:
“Возлюби, забажай, пригорни!”
Парк за ніч став подібним на сад,
Райський сад у ранковім серпанку.
Той серпанок бува тільки зранку,
Мов злотаво-сріблистий оклад
До ікони, чий смисл — Вічний Дух,
Що принизує сутність живого
Тіла, дерева, квіту малого.
Хай живуть і спориш, і лопух!
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.