Лариса СЛЮСАК

* * *

Ця біла туга… Білий сум
В обіймах сірої зими.
Там вітер слово надломив,
Як я шептала: — Милий, ми…

Несу

Пелюстку слова в дощолиз,
А вітер віє, виє, в’є
Волосся в листя не моє,
І я забуду, що ти є…

Обліз,

Як місто в хмарах більмуватих,
Мій голос під зими саваном.
Що зараз в світі: вечір? Ранок?
Байдуже. Я питать не стану.

Як ховати

Дощ понесуть в труні із вати

Снігів,

Я просто бути перестану,
Як біла туга, білий спів.

***