Лариса СЛЮСАК

* * *

До музики Ендрю Вебера

В мінорну синь глибоку
зануритись без вдиху
і вмерти
на кінчику смичка
спрозореної скрипки.
Воскреснути потому
з початком звуку
і в акорді
окрилитись
і шматувати хмари,
а обривки звуків
збирати у грозу,
у шал мелодій.
І вилитись дощем
раптових нот
на клавіші
залякано-тривожні,
і проростати в кожній,

в кожній.

І жилу висотать мелодій,
і зав’язать вузлом акордів,
як водоспаду мокрі пасма,
заплетені у гул глухий.
Котитись краплею у безвість світла
і завмирать від доторку тривог.
Й перед світанком на струні згоріти
останнім схлипом вимучених нот.

***