Лариса СЛЮСАК

БІЛІ ДОГМИ КОХАННЯ

1.
на чорному тлі душі
кожен з друзів лишав свій колір
та обличчя картини
все не вимальовувалось
але промінь твого погляду
розклав кольори на спектр
і на чорному тлі виразно проступили
білі догми кохання

2.
шукала тебе
у кам’яному велелюдді міста
збиваючи об камінь душу
зношуючи почуття
як старі черевики
гублячи очі
на перехрестях чужих доль
поки не стала тінню
а ти й не помітив
що віднедавна топчеш
дві тіні

3.
я навіть не епізод
у твоєму житті
я тільки мить
за яку однак встигає
випаруватись
остання крапля сподівань

4.
не хочу бути каменем
яким у тебе поцілять
але не можу бути
панцирем кохання
який тебе оберігатиме

5.
ти захопив мене у полон
зненацька
разом з усім арсеналом
надій
на стійку оборону

6.
здаюся собі іграшкою
в твоїх руках
поки що улюбленою
але вже не найновішою

7.
я втікаю від тебе
як душа втікає від тіла

8.
на фотографії дивишся в себе
при зустрічі випиваєш мої очі
мабуть криві наших поглядів
розминулися уві сні
і розійшлися паралелями

9.
протнуті променями фар
лишаємо на асфальті
рентгенівський знімок —
чіткі контури зухвалих
бажань

10.
дорога на яку ми щойно
ступили
веде в нікуди
бачиш останній ліхтар надії?
ще мить і він теж погасне
задихаючись
під шквалом байдужості

11.
пелюстками очей осипається
ніжність
в серці того нерозтоптаного
квіту
лишилося рівно на пів-
поцілунка

12.
пірнула у вир життя
не вміючи плавати
коли штормить
свідомість захлинається
у хвилях розпачу
останньою потопає надія
на рятівний круг кохання

13.
в мені важать
слова погляди почуття
відрікаюся від слів
струшую погляди
вичерпую почуття
якщо ти не відмовишся
від мого останнього слова
останнього погляду
останнього почуття
і не залишиш їх мені
я просто
перестану існувати

14.
викидаю все
що мене обтяжувало
сумніви
на цвяшок довіри
страхи
у кошик для сміття
йду до тебе невагома

15.
я наздожену тебе
чуєш?
і піду своєю дорогою

16.
у душі звили гніздо
два дивні птахи
кожен з них
ширяє у своїй високості
лишивши гніздо пусткою

17.
не замикай від мене
вхідних дверей своїх думок
оселя кохання не лишиться
пусткою
якщо всі вікна душі відчинені
настіж
крамольна думка про втечу
проникає лише крізь
шпарини недовіри

18.
здавалося
писати поцілунками на тілі
під диктовку наших бажань
зовсім не складно
вранці
побачивши свої помилки
у твоїх очах
виправлені червоним олівцем
безсоння
розумію
у коханні не буває відмінників

19.
кохання —
квітка папороті
скільки ночей
шукаючи її
марно продиралися
крізь хащі власних снів
не знаючи що вона квітне
у первісному лісі наших
бажань

20.
глядачі були певні
що на сцені нас двоє
я —
зачарована тобою змія
ти —
зачарований мною факір
але ми обоє відчували
присутність третього —
магічну мелодію
що змушувала нас ціпеніти

21.
кожен мій сон
живе у квітці
подарованій тобою
у ромашці
сон про першу зустріч
у троянді
сон про першу ніч кохання
лише сон про перший сніг
розлуки
чекає квітки
яку подарує нам доля

22.
хочу досягнути з тобою неба
але страхаюся
почати будівництво
вавілонської вежі нашого кохання
якщо вона й не привалить
уламками насолоди
однак ми неминуче
перестанемо розуміти одне одного

23.
ти вчився читати
свої бажання в моїх очах
я вчилася читати
свої бажання в твоїх очах
ми вчилися читати
свої бажання в очах ночі
а книга кохання
так і лишилася нерозкритою

24.
на моєму тілі
як на папері
можеш написати все
що заманеться
не лишай
тільки
відбитків пальців

25.
ось і ще одна твоя спроба
зняти з мене мірку:
ушир Х поцілунків
уповздовж У
углиб душі пірнаєш
і не вистачає повітря
виміряти

26
вмирає вода пам’яті
в озерах зіниць
народжуючи туман надій
який завтра щезне
лишивши по собі
холодну краплю розчарування
на стомленому стеблі

27.
старанно зводимо храм
погляд до погляду
колір до кольору
звук до звуку
з острахом чекаючи
першої служби:
хто ж кому служитиме
у цьому храмі кохання?

28.
вранці змиваю
свій дикий сон про тебе
на тілі лишаються
автографи твоїх губ

29.
злива поцілунків
зволожила розпашіле тіло
сліпуча блискавка
розбудила кратер вулкана
розплавлена магма затопила
накрохмалені береги
ріки кохання

30.
запалена вогнем бажання
свіча обпікає долоні
занурюю її
в ріку свого тіла
вода закипає
розтоплюючи віск насолоди
заліплює ним усі щілини
для стривожених поглядів розуму
тепер шалений шквал бажань
може в будь-яку мить
потопити некерований човен
свідомості

31.
ранок лизнув
розчахнуті стулки
рожевої мушлі тіл
викинуті на берег
несамовитим штормом кохання
перлина насолоди
загубилася
у чорному оксамиті ночі

32.
зустрілися
зовсім засніжені розлукою
слова замерзали
щойно народившись

33.
сумно
коли падає ранковий дощ
жовкне листя
старіє душа
бо чекати нового
ранкового дощу
доведеться щонайменше
до завтра
наступного листопаду
до наступного року
наступної молодості
до наступного життя

34.
спочатку
між нами
було тільки слово
потім
тільки єдине слово
розділяло нас
зрештою
лишилося
єдиним
що нас пов’язує

***