“ПОЕТ НЕВІДОМОЇ ДОЛІ”?
В українській літературі Наддніпрянщини є ціла низка поетів, яких умовно можна було б назвати “поколінням 1941 року”. Серед них молоді й талоновиті віршотворці з, так би мовити, українського боку барикад. Це такі імена, як Микола Первач, Андрій Кравець-Кравченко, Андрій Вільхівець, Яків Галич та Герась Соколенко.
Про Герася Соколенка знаємо лише, що орієнтовно рік його народження – 1921-й і те, що він з Поділля родом, бо й друкувався трохи перед війною в тамтешній місцевій пресі. Невідомо, де він навчався, де працював. У кінці 1941 року жив імовірно у Шепетівці, в усякому разі, часто наїздив туди. Влітку 42-го був заарештований німцями, але невдовзі його випустили. Згодом його нібито вивозили до Німеччини на примусові роботи (як “остарбайтера”), дорогою втік з ешелону, незабаром знову попався німцям і таки опинився 1943 року на правах робітника-остівця у цегельні в Сілезії.
Звідти Герась писав листи з віршами до Самчука і до свого ровесника Леоніда Полтави (котрий уже друкувався як поет і теж перебував у таборі остівців, але аж у Берліні). Розсилав свої поезії він і до редакцій українських газет та журналів, кільканадцять їх було вміщено у львівських журналах “Наші дні” й “Дорога, у празькому журналі “Пробоєм” і ще деінде. Останній лист Соколенка до Л.Полтави потрапив до адресата у потрощеній від повітряних нальотів німецькій столиці наприкінці 1944 року – власне, як писав через двадцять років Полтава у спогадах про свого заочного товариша, то був зовсім не лист, “а два вірші: “Карпати” і без заголовку, з початковою строфою “Рум’яним шовком на дубах…” – про осінь, про барак, який заснув, і про молодого поета, закоханого в невідому українку. Вгорі – дописка блакитним чорнилом: “Дорогому Л.Полтаві від усіма забутого Г.Соколенка на згадку. 10.XI.1944”.
Загалом висловлювались припущення, що Соколенко, можливо, загинув під кінець війни в Німеччині або пристав до Української повстанської армії (хоч від остарбайтерських таборів у центрі Європи до Волині ще й як важко було б добиратись!) і там наклав головою. Л.Полтава не раз подумував про окреме видання вцілілих у нього Соколенкових поезій, але здійснився цей задум тільки в 1981 році в Нью-Йорку. Містить ця збірка 22 вірші Г.Соколенка.
Останніми роками було знайдено ще близько десятка його поезій з таких самих “воєнних” друків, не виключені й подальші окремі знахідки. І тоді з більшими підставами можна буде сказати, як непересічно був обдарований цей щирий лірик з поривною душею, з такими свіжими й небуденними образами і яке плідне творче майбуття могло б у нього бути! Могло б – якби не чужі війни, окупації і терори…
Вчитаймося у візійно пророчу “Баляду про триста мечів” Г.Соколенка. Героїчна трагедія українського юнацтва під Крутами в кінці січня 1918 року, коли через недоголовість тогочасних українських провідників відкрився безборонний “шлях на Київ” для більшовицької навали, переростає під пером молодого поета у потужний заклик до прийдешнього покоління встати збройно за вільну Україну. Встати збройно – і перемогти.
Таким духовним переможцем є і залишиться назавжди Герась Соколенко – невідомий вояк українського визвольного походу.
Надруковано в газеті “Независимость” (Київ) у січні 1999 року.