Марина СОКОЛЯН

* * *

Підмітаючи пил
Полами,
Ходить біль-дивосил
Колами.
Майже рідні мені
До агонії
Жовті очі-вогні,
Тінь іронії.
Довго ми були разом,
Кате мій!
Зріє в серці відраза
Кублом змій.

***