Марина СОКОЛЯН

* * *

П’янить безодня
І обіцяє
Себе, голодну,
Від краю до краю
В ній тоне морок
В ній зорі тануть
Там гине сором
Там стигне ранок
Вона чекає
На всесвіт-повінь
Який до краю
Її заповнить

***