Марина СОКОЛЯН

* * *

Інше небо, інші люди,
А здається, ті самі…
Посміхаючись, мов будда,
Йде всесвітнє правосуддя,
Йде навпомацки в пітьмі.
Рік за роком вища плата,
Хоч, здається, незначна —
Непомітна оку страта —
Імена, місця і дати
Незворотність витина.
Нам чомусь судилось бути,
Нас засуджено за щось…
Посміхається, мов будда,
Непідвладне правосуддю,
Те, чого не відбулось.

***