* * *
Ну, прощавай… Я мушу йти,
Як світло дня розтане, —
Шукати звіяні сліди
Барвистих караванів.
Шукати відгомін зорі,
Лякливі тіні раю,
Побиті сходинки старі,
Де крок лише до краю.
Солоний присмак над вустах,
Лунка нечутна нота…
Невже це знов падіння страх?
Чи може — страх польоту?
***
© Марина Соколян. Всі права застережені.