* * *
Як впаде занехаяний ідол,
Крізь очниці трава прозирне,
Він замовкне, небажаний свідок,
Він, нарешті, назавжди засне…
Не барися, приходь надвечір’ям,
Не стидайся осліплих зіниць —
Хай розвіється білим сузір’ям
Слід жагучий твоїх таємниць.
Не питайся ні в кого про дозвіл —
Наш сторожа, вколисаний, спить.
Ми самі на забутій дорозі,
Ми самі на порожнім порозі,
Ми самі. Нам сьогодні щастить.
***
© Марина Соколян. Всі права застережені.