* * *
Вивчаємо поетику трави.
Естетику останніх пішоходів.
І як від болю загинаються рядки
звичайних слів — закоханих уродів.
Звичайних слів строкаті витинанки
приречено лягають на столи.
А закривавлені фіранки —
як сонця очі із імли.
Як сонця очі в катаракті —
сліпі та недокрівні ліхтарі.
І, свій ламаючи характер,
ідуть додому мовчки шахтарі…
9.11.98
© Олег Соловей. Всі права застережені.