* * *
І крізь мури ламкої мембрани
просто в серце ударять вони, —
призабуті поганські тамтами,
сповістивши початок війни.
І ця путь тебе знову покличе,
як було вже з тобою не раз.
І не будеш ховати обличчя,
Обернувшись до смерті в анфас.
А в кінці нетривкого сторіччя
розпізнаєш цю юну мету.
І в похміллі чужого капріччо
світ почує ходу молоду.
7.07.00
© Олег Соловей. Всі права застережені.