СУБОТА
Ну от і знов — проклята самота,
коли у всесвіті — ну жодної людини!
Біжить і ллється, і шумить ріка
чуттів, і розбивається об рими.
Чомусь так боляче і гостро,
немов відчув у ребрах сталь.
А поруч тітка голосно і просто
ґендлює майонезом “провансаль”.
І що та світова скорбота,
коли у нас базарний день!
І свічкою церковною субота
приречено лягає у тарель.
17.10.2000
© Олег Соловей. Всі права застережені.