* * *
Намарних спогадів зривалися колеса,
локомотив вже рвався під укіс.
На води чисті, тихі плеса
вертається надламаний Чинґіз.
В очах його — тужливих і прозорих —
ще образ твій підступно мерехтить.
Та не дійти уже намріяного моря,
себе в собі не пережить…
22.11.2000
© Олег Соловей. Всі права застережені.