* * *
І вже: у пошуках намріяної прози
в цю осінь ще, можливо, повернусь.
Є тільки біль — без патосу і пози,
коли в свічадо осені дивлюсь.
Є тільки ти, окошена бідою —
в цих днях — коротких і німих.
Всепроща днів повільною ходою
штовхає нас в обіймища зими.
Та вже: в деревах густо пломеніє
гіркавих ягід мічене зерно.
Я спльовую на сніг, що люто почорніє,
коли поставлю ногу в стремено…
25.11.2000
© Олег Соловей. Всі права застережені.