Олена СТЕПАНЕНКО

СИВІЛА. ЕТЮД З РОЯЛЕМ

я колода

в оці пришельця з Медіни
попіл містерій
що посивіли без сонця
маю чекати

постити

і молитись

бо
я Сивіла

втілена недосяжність прощень.

…О! Любовно занурити руки
по лікоть
по саме серце
у роззявлене черево звіра триногого —
звідти
теплі витягти нутрощі звуку —
наготу неприкритої тиші
запліднити сном та пророцтвом…

Сивіла

гірчична зернина прийдешнього гніву
вогненний булат Азраїла що впавши
проломить дахи ваших запраних істин

…витягну руки — а звір все ще риє
копитом

хоче кричати

язик наче чорне

вітрило

тиша у залі

хоч струни тріщать

від напруги

***