Олена СТЕПАНЕНКО

ПІСЕНЬКА НА БІС

…на скелі Рейну мов око осклілій
сидить Лореляй — як біль біліє
одно співає та чеше коси
та ллє співанки на воду — воском:

— на лезі весни по колу плеса
крути Лореляй катеринку серця —
лататтям латану ладаном луджену —
перший хто чутиме — стане їй судженим
а хто побачить — життям заважить

(до Місяця горнеться голосу пряжа)

— рони Лореляй зозулясті сльози
над тими хто бився чолом у світанок
як сходило кров’ю над Рейном сонце
з марних молитов до вітрил жаданих —
бо що посієш — того не вернеш
до того що впало — зійти не посмієш
розчісуєш коси й соломкою стелиш
аби комусь м’якше у вирій котилось

(а в пісеньки тої — лускате тіло)

дротяні

янгелики — камінні сурми

Л-О-В-И-Л-И-Г-О-Л-У-Б-А-А-а… змія спіймали?

— рони Лореляй з чорних тернів зорі
звірі — з душі — аби стала ясніша:
втрачена раз воскресає знову —
от тільки ми — непрощенно інші.

1998