Олена СТЕПАНЕНКО

* * *

стернею неголених щік
босі руки тікали від жару очей —
не втекли
опливали воском

по віях

по рибах

по зорях —

у Космос

а тобі ладо
ладо русальна осінь!
(обручки з соломи
вінці з колосся)

хоч стерня колеться
аж неможеться —
бігти хочеться
аж лоскочеться

ой ладо
ладо на перший сніп
на батька й матір у тому вікні
де світлі руки ліплять голубок
із тіней на стінах.
Ладо!

1998