Олена СТЕПАНЕНКО
У ПЕРЕДПТАШШІ
дай долоню, надбрамна осінь —
дзвони й скрипки в одному тиглі
перетоплено в стоголосся
лун, що ловлять слова достиглі
й замітають сліди стигматів
у лабетах чужого ока,
час розчавлених виноградів
розкриває глибінь високу,
де замкнули ключі лелечі
тіло літа в шкарлупці храму
осінь — час загострення граней
час уведення в сан предтечі…
тепла смерть прочута зарано
потекла по схололих плечах.
***
© Олена Степаненко. Всі права застережені.