Поліна СТІЖЕ

* * *

Серце вітру сонцем обпалене
Впало долі з моїх долоней.
Тиша пошепки в тьмянім мареві
Кличе дощ на подвір’я сонне.
Я у місячнім сяйві прилину,
Назбираю за пазуху зорі,
Має присмак гіркого полину
Ніч травнева хмільна, прозора.
Коли сонце зирне з-за обрію,
Як солодке яблуко стигле,
Я в повітрі зеленого кольору
Розчинюсь або просто вигорю.

***