МЕЖА
Давить душу це осіннє слово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.
Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.
18.I.1957
Джерело: В.Симоненко. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994.