ЗиНовій

Як спаленої мороком безвісті раби
Утуплені у рамку з голубого скла
Ми розпинаємся на вкопані коли
І серед п’яних блимань корінь зла

Двадцять чотири — це не вісім й сім
Це день ти проживеш, його — не буде
Але дивись, розповіси ж бо всім
Тоді, о буде, схаменіться люди

***