П’ЯТЬ
Не викажем ми наші імена
Ніхто і здогадатись не посміє
Легенду нашого з тобою забуття
Того, від чого серце так радіє
Ти кажеш п’ять, а я покинув лік
Бо вже себе без тебе не згадаю
Зірки і ті ж бо мають вік
Під ними сядемо з тобою як у гаю
То ж дай мені відчути яблук смак
Вдихнути дай свою п’янку вологу
І соком полуниць із твоїх губ
Продовжити кохання стежку змогу
***
© ЗиНовій. Всі права застережені.