Тор ВАРРА

Ти мені заважала дихать,
Хоч казала, що цілувала…
Скільки можна під вухом стиха
Слинить-креслить якісь овали!

Та невже я і справді солодкий,
Щоб мене терпугом пиляти?
Чи у цеї інфанти-молодки
Пробиваються гени теляти?

Так і стане мала на чотирі,
Затягнувши в чеканні: — Ну-у!
А мені неспокійно в квартирі,
Відгортаю я морду дурну.

Та як злизане протикомарне,
Коли сам ти до цурки обсосаний,
В ліс виходити — справа то марна,
Щоб розквітнути справді між соснами.

Але я, не нап’явши сорочки,
Виринаю під небом зоряним,
Ой, посіяв би я огірочки, —
Я радію бути незораним.

Наостанок сказав їй стиха
Дещо просто, дещо зухвало:
— Ти мені заважала дихать,
А гадала, що цілувала.

***