Роман ТРИФОНОВ

* * *

Ще є узвозiв видива чуднi.
Ще їхнi тiнi недалеко звiдси,
коли надходить випадковий снiг
i шлях лежить по вичовганих схiдцях.
У злетах мiж снiжинок i секунд
щось годi вiд початку переграти,
бо прийдеш знов сюди. Для тебе тут
доречним словом буде тiльки “раптом”.
Причали площ i дворикiв човни —
на все це снiг iде, немов господар.
Ще є узвозiв видива чуднi,
i ними ти усе ж таки проходив.
Химерною несамотою слiв
заповнитися можна аж по вiнця,
коли ще голос не закам’янiв
останнiм серед стертих часом схiдцiв.

***