* * *
Я відчуваю твої дзвінки:
за кілька секунд до різкого скрипу —
телефонного скрику,
біль кілкий,
що переходить ропою в п’ятки,
чадить у ліфчику
і на згадку
лишає тисячі ран мілких
в моїх зіницях…
Хапаю слухавку.
Хочу “алло” і “люблю” лише!
Аж все — “для годиться”…
Серце хлюпає,
Ховаючи зайвий привіт в кишеню…
Нащо людству здались дроти
телефонні —
фригідні,
якщо там ти
не маєш мої долоні
за рідні?!…
2001 р.
© Ірина Цілик. Всі права застережені.