Емілі ДІКІНСОН (в перекладі Н. Тучинської)

498

Я заздрю морю, де пливе
Він, шпицям колісниць,
Які везуть його, горбам
Кривим, що кожну мить

І кожну п'ядь його шляху
Могли спостерігати.
Не вільно ж сходити мені
В Небеснії палати.

Я заздрю гніздам горобців,
Що всіяли карниз,
Мушві, що склом його повзе,
І листю всіх беріз,

Що грається попід вікном
Улітку цілі дні.
Й скарби Пісарро не змогли б
Допомогти мені.

Я заздрю світлу, що його
Збудило, дзвонарям,
Що сповістили південь. Чом
Не я дзвонила там?

Я розквіт стримувала свій,
Гнала від себе бджіл,
Допоки в тьмі не щезли я
Й архангел Гавриїл.

***