Наталія ТУЧИНСЬКА

* * *

Тривога мені шепоче:
"Іди, не гляди ув очі!"
Тривога мені лоскоче,
Роз’ятрює все нутро.

За нею слідом — омана:
"Ану, одним очком гляну,
Ти, чудо моє незване!" —
Гримить, як пусте відро.

І маряться на подушці
Великі моря і суші,
Великі яскраві душі,
Чиї? — Та коли б знаття!

Така невідступна мрія,
Липуча, немов повія,
І крутиться хитрим змієм
Тривога — чи передчуття?

***