Наталія ТУЧИНСЬКА

* * *

А може, співала, а може, йшла.
Колишні прикмети давно забуті.
Піснями за звичкою звали — плач
І змістом — любов і ненависть люті.

Пробилися чорні вітри: стіну
Муровану тілом своїм добили.
Молодший цеглину з розгону пнув —
І став їй за чорні, великі крила.

***