Павло ТИЧИНА

* * *

Уже світає, а ще імла…
На небі зморшка лягла.
— Як зайшла ж мені печаль
!
Промінні заори воралися у хмари.
Чую — фанфари!
— Як зайшла ж мені печаль!

Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром

став

(Замість сонетів і октав).

1920