* * *
Я сьогодні не прийду додому —
Де я?
Я сьогодні в Київ не приїду —
Де я?
Я сьогодні не дивлюсь на тебе —
Де я?
Я сьогодні — вчора й позавчора —
Де я?
* * *
Цю грозу не забуду ніколи:
З ріг корови стікає в краплинах сонце.
Босий батько заганяє качок у комору.
* * *
Тут, перед хатою, де я колись ходив,
Зацвів для матері
Осінній пізній сонях.
* * *
На могилі стояло сонце —
Тіні…
Жабенятко у світ дивилось
Тихо.
Зозуленя собі слів шукало
Тонко.
Біля трав у степу звучала
Тронка…
* * *
Ніколи б не подумав, що ця хмара
Подібна буде профілем своїм
До першого мого кохання.
* * *
Ми з нею проснулися з голубами.
Пляшка води, що не випили ввечері ми,
Замерзла вночі на балконі.
* * *
Крізь час, і простір, і крізь дерева, освітлені ніччю,
Летить на мене доля моєї Вітчизни і людства.
І сиза чайка б'ється наді мною…
* * *
І та весна, і ця весна,
Як срібна посмішка весла.
* * *
Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.
* * *
За селом на вечірній дорозі
У промінні осіннього сонця
Я зустрів своїх батька-матір.
* * *
Поблимало впівщастя — й будь здоров!
Пісочок хитрий: наче він з невчора…
Посушу сірники в твоїм волоссі.
* * *
У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах.
Серед подвір'я на сухій акації
Одружується шпак.
* * *
Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі.
Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір…
Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях…
Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня.
* * *
Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?
На жовтий лист
Ще трішечки безлистя…
* * *
Погасло на ніч світло, лиш Десна
Вустами темними
Свій берег п'є і хоче.
* * *
Поснув сірий лід горою сніг.
Ще б трохи мені, пам'яті: з грозою
Біжить руда вечірня череда.
* * *
По хвилях бачу, доле — до тогО!
Ожина дивиться. У зуби аж заходять…
Хто ж, як не я, ще грається з собою…
* * *
Павлові Загребельному
Прилетіли коні — ударили в скроні.
Прилетіли в серпні — ударили в серце.
Ударили в долю, захмеліли з болю,
Захмеліли з болю, наїржались вволю.
Отакі-то коні — сльози на долоні.
* * *
На вухо літу коник сюркотить:
Небесні в тебе очі, схаменися!
* * *
Між очеретом зорі під Десною.
Я обнімаю слово. Відлітає
До тисячі іще маленька тиш.
* * *
До Золотих воріт ти ходиш. Не ходи —
Там з неба дощ. В горосі твоє плаття.
* * *
Над чорнобривцями в саду
Останнє яблуко висить.
Останній лист упав на чорнобривці вчора.
* * *
Під рябими кущами вухатими,
Де стерня босі ноги коле, —
Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле.
* * *
Прилетіли гуси, сіли у воротях,
Оті білі гуси в червоних чоботях,
В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,
Заґелґали гуси, що я ще маленький…
1964
© Микола Вінграновський. Всі права застережені.