Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

ЕЛЕГІЯ

Одійде, і вишневі сади одійдуть,
Одійде, і моя біля тебе пора одійде,
Не одійде, не знаю, але не одійде,
Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах.

Одійде, і вишневі сніги одійдуть,
Одійде, і твоя біля мене пора одійде,
Не одійде любов — серце в серце влетіло! —

вона не одійде,

Аж як вив'ялить час

і плече, і щоку, і уста.

Одійде, і вишневі літа одійдуть,
Одійде і пора — і моя, і твоя одійде,
Не одійде ріка, що веде нашу пам'ять,

вона не одійде —

Білий цвіт поколінь

на плечі, на щоці, на устах…

Не одійдуть сади, і сніги, і літа, і бринінь

не одійдуть.

Все впада у ріку, а ріка у мій голос впада.
Не одійде мій голос, голос мій не відлюбиться

і не одійде

На зорі і в зорі

на плечі,

на щоці,

на устах.

1980