СТАРИЙ РОМАНС
Ти
знову — як колись —
скажеш “залишись”.
Загасиш світло. Стане темно.
Там
по коліна сніг.
Всіх отих твоїх
не рахуватиму, напевно.
Ми
двоє циркачів,
двері без замків і без ключів
(заходь, хто хочеш).
Може й так.
Це — умовний знак.
Але не плач і не кричи
посеред ночі.
Ти
знову — як колись —
скажеш “залишись”.
Засвітиш світло у кімнаті.
Так,
ось воно, життя.
Та воскрешати почуття
уже, напевно, пізнувато…
(…я шукав це все — як завжди — не там,
у очах моїх
квітне блекота,
і зелений змій — мій останній шанс
пригадати наш
старий романс…)
***
© Олекса Юр. Всі права застережені.