СЕРЕНАДА ЕЛЬЗІ
Пройшовши
осінь,
упав у сніг в канун зими.
Біліє
простір —
діра між нашими дверми.
Рука
замерзла.
Весна. Струмки. Набухлий труп.
Кохана
Ельзо,
зогнилий мрець тобі не люб?
Вода
весняна
покаже шлях в Дніпро мені.
Востаннє
гляну
на білий світ, втону у нім.
У білім
платті
на берег ти одна прийдеш,
Нарвеш
латаття —
і мій кістяк піску знайдеш.
Вуста
розверзлі,
із ляку серце ГУП! та ГУП!
Кохана
Ельзо,
чи ж мій скелет тобі не люб?
Я ніс
жоржини,
та їх пожер старий Дніпро.
Візьми,
дитино,
моє потрощене ребро.
***
© Олекса Юр. Всі права застережені.