* * *
Квітневий Хрещатик — мов крига скресає, і кличе
Пташиний базар голосів, і куряться кавові димки,
І вітром омиті обличчя
обличчя
обличчя
Заслонять од тебе твої ж таки власні думки —
І в шурхоті курток, в стрімкім переборі підборів,
В польоті волосся й легких, необтяжливих фраз
Накотить на тебе твоє незапам’ятне вчора —
Мозаїка інших
мотивів, одеж і покрас.
Але не спиняйся — о, тут зупинятись не можна!
Асфальтові гони припали тобі до колін…
Тут юність твоя — дискотечна, джинсаста й тривожна —
Природньою смертю сконала, не знати й коли.
…І спогади ті розхитавши, як зуби молочні
(Скінчився фальстарт — а удруге почать не дано!),
Не думай про те, що уже захопили молодші
Твою стометрівку
кав’ярень, вітрин і кіно!
Ти їхні обличчя, цнотливі, мов аркуші білі,
Іще не пориті углиб письменами утрат,
Люби що є сили — твоє колись також любили
На цих-таки гонах — всі погляди міста підряд!
За те, що гримаси з обличчя твого перезняти
Судилося їм — і за те, що не справдяться сни, —
Люби їх за все,
чого їм доведеться зазнати
На цих-таки гонах — іще до нової весни…
***
© Оксана Забужко. Всі права застережені.