Оксана ЗАБУЖКО

ДЖАЗ ПО-ІТАЛІЙСЬКИ

В маленькім містечку, на березі озера Комо,
в готелі “Фйоренца”, в неділю увечері — джаз!
Я тут випадково (як, власне, я скрізь випадково) —
і вечір порожній, і ще від’їжджати не час…
Звичайно, не Армстронґ — та все ж, видуваючи з рота
сріблясту змію саксофона й тоски-ні-за-чим, —
good job, паруб’ята, їй-Богу, — хороша робота! —
і банда сміється — п’яненько, без жодних причин…
I — добрі литаври. I — добре прописані тавра
на лицях, уражених тліном хтозна-як давно…
А вже піаніст — то напевно походить з кентавра:
гойдаючись торсом на клубах старенького ф-но!
Коротка затяжка; ковток з попідручної склянки
(поки животом відбурмоче свій жаль контрабас) —
і можна ізнов в саксофон голосити до ранку
над тим, як минуле нещадно підточує нас! —
як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу,
як мертві очниці, що бачили спалений Рим…
Із цього Белладжо, із цього крайсвіту і трансу
куди ж нам подітись, уже від рождіння старим?

Задайте нам тему, Ґарфункель, Сінатра і Преслі!
Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! —
І ми стрепенемось, такі чарівливо воскреслі,
що вдарені струмом, — і ми вам покажемо джаз!
Під виляски сміху (як плюск світового потопу…) —
і схлипом, і скваком, і смішно пердючим звучком —
старайся, старайся!.. подобайсь, старенька Європо, —
неначе на конто собі заробляєш очко!
Остання поразка твоя — без стотисячних армій,
без ґвалту і крику, без сальв і чужих коругов
прийшов і сидить — добродушний, вгодований варвар —
і всі morituri “на струнко” вітають його!..

А й славно лабаєте, хлопці, були б-сте здорові! —
Розчулена в дим (і сама вже зникома, як дим),
куплю їм мартіні — я теж тої самої крові,
от тільки мій спадок давно просвистали діди…
“Як вечір?” — спитають мене по-англійськи. — “Приємний”:
усюди так само приємний, куди не піди…
В дванадцятій тридцять відходить пором на Варенну.
І хилить на сон. І гуде холодком од води.

***