* * *
Не всі вернулись з походу,
І вільні коні скинувши сідло
Летіли в степ,
Та чуючи свободу
все ж змучені вертались у село
Їх мовчки зустрічали білі хати,
Їх вудила, мов похоронний дзвін
За сином, батьком, братом
За солдатом,
Що не ввійде господарем у двір…
Зняли вже ковалі старі підкови,
Копита, як громи,
Ламають-кришать лід!
Шал! Нетерпіння!
-Чуєте!
Ми знову!
Ми знову вирушаємо в похід!
Вже гострять меч,
Натягують тятиву,
Копають гріб,
Народжують синів,
А в небо кіптяву кидають сливи…
А в матері волосся сиве-сиве…
Спів…
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.