* * *
Позолотою осені,
Щирим багрянцем листопада,
Новою піснею Богом забутого барда,
Ти поверталась у весну
нечутними кроками,
Ти повертаючись дива весняного ждала.
Дивно і весело, справді – безмежно смішно!
Чути перебіг часу в сонячному годиннику;
Хтось повертався в цю весну,
Хтось біг,
спотикався захекано,
Мовби хотів спокутувать
давню осінню провину…
Пси передсвітньої варти
Гриміли новими ланцами,
Пси скавуліли і вили
віншуючи ранок,
Ти увірвалась у весну,
Наперекір часові,
Ніжно сказавши мені :
“Я вернулась, коханий!”…
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.