Юрій ЗАРУЦЬКИЙ

* * *

Білий ангел на сопілці
Пісеньку заграє Ірці,
Про Різдв’яний світлий вечір,
І купальську теплу ніч.
Він шепне сестричці-зірці,
Щоб дала добра по мірці,
І вночі, як світло згасне,
Дремене ген-ген за Січ.

Ангел знає де шукати
Шлях до Ірчиної хати,
Він знайде її крізь сутінь,
Він прорветься –
вірю я!
Десь у Києві, в столиці,
Він загляне до світлиці
І тихенько скаже:
–Sorry!
Ти Іринка?!
Ангел я.

Але тихо!
Хай насниться
Ірці сива Зарваниця,
Де вода джерельна б’ється
Казкою подільських сіл.
Ангел спокою нап’ється.
Він відважний.
Він проб’ється!
І до мене повернеться
Ангел гіпсовий на стіл.
Ми неодмінно здохнем молодими,
Не знаю чи від старості,
Від кулі чи ножа,
Та знаю (вірю, думаю),
Що лишимось такими –
Такими, лиш такими!
Заміни нам нема!

Три тисячі метеликів
Закриють очі зоряні,
Об мої окуляри
зламає лапку жук,
Ми вмремо,
станем добривом
у ґрунті свіжозоранім,
а потім проростемо
фіалками розлук.

Ми будем вітром, сонечком,
Ти, може, будеш річкою,
Смерекою високою чи кущиком трави.
Ти проростеш трояндою,
Я проросту суничкою,
Ми прорпостемо корисні
У царстві лободи!

Нас зірвуть і сплетуть вінок,
чи снопик звяжуть гарний
Нас подаруюють хлопцеві,
чи дівчині якій,
І знаєш – непогано це!
Не згинули ми марно!
Ми залишились юними!
Ми сповнені надій!

***