* * *
Ми йдем по колу, тьмяна свічка гасне,
Веде сліпий, а ми, як ті скоти,
Бредем поволі клянучи нещасне,
Благеньке світло в царстві пустоти.
Штовхаємось, плюємось і на п’яти
сусіду наступаєм – ТЕМНОТА
Ми вожака міняєм певно вп’яте,
Та вкотре обираємо крота.
В тутешнім царстві, то проблема вічна.
Незрячі лапки тягнуть навмання,
Їм аби стежка була давня, звична,
А хто веде?! – Та хай хоч і свиня!
В тім царстві хтось тупіє, хтось маліє,
Когось женуть з колони – хай іде!
А хтось пищить, як треба, і жиріє…
Про, що ця казка?
Запитай себе!
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.