П’єр РОНСАР (в перекладі М.Зерова)
СОНЕТИ ДЛЯ ГЕЛЕНИ
І
Покинь неволі дім і землю фараона,
Ходім, де серед скель синіє Іордан,
Покинь для мене двір, облудну фальш рум’ян,
Свій спів сирен, своїх Цірцей чаклунські лона.
Твій невеличкий грунт хай буде як заслона
Від життьових турбот і прикрих серця ран,
Спіши, бо дні летять, як бистрий ураган,
Зближається зима, і наша кров холоне.
Ти знаєш, скільки зла у метушні двірській,
Ти знаєш, як там вік марнують дорогий,
І скрізь — на людях честь і кривда скрізь велика.
Минаймо ж здалеку той честолюбства шлях,
З богами, з німфами селімося в полях
І будемо нові Орфей і Еврідіка.
ІІ
Кібели дерево на честь тобі саджаю,
Цю хвою,— хай тебе прославить скрізь вона,—
І на корі пишу я наші імена:
Здіймайтеся, ростіть під тихий шепіт гаю.
Ви, фавни, пожильці укоханого краю
(Так часто бачить вас Лаура прорізна),
Під вашим доглядом хай процвіте сосна,
Хай ні мороз її, ні спека не здолає.
Пастуше, з вівцями до цих прибувши лук,
З сопілки видобудь еклоги ніжний звук
І дощечку повісь на віти ці зелені.
Хай про жагу мою новим звістують дням,
І прокажи, ягня віддавши в дар богам:
"Ти, сосно! Вік свята нам пам’ять по Гелені".
ІІІ
Щоб у долинах все було тобою повне,
Як зносить до небес ім’я твоє сосна, —
Звертанням до богів та узлиттям вина
Я джерельце тобі присвячую дібровне,
Вівчарю, хай отар і стриженої вовни
Не бачить ця, в яру, свята луговина!
Хай майоран, нарцис і м’ята запашна
Гелені віддають кадіння молитовне!
Зате хай мандрівник на постільці з зела
Гелені зложить од похвальних без числа,
І, може, мій рядок гаї повторять лунко.
І кожен, хто лише зачерпне з джерела,
Нехай відчує хміль полум’яного трунку,
Що кров мою пройняв, а не дає рятунку.
ІУ
Як будете старі, і над пригаслим жаром
При світлі з прядивом у присмерковий час
Згадаєте мій вірш і скажете нараз:
Була за вроду я прославлена Ронсаром!
Одну лиш із служниць, ще віддану примарам
Тих днів, знайомий звук, що виник і погас,
Прокине з забуття: вона згадає вас
І вашу красоту з її примерклим чаром.
Я ж буду у труні і, привид пам’ятний,
Знайду під миртами солодкий супокій;
І шкода стане вам край огнища смутного,
Що мій сердечний жар зневажили колись.
Тож не гоніть чуття од вашого порога,
Зривайте цвіт троянд, що нині розцвілись.
***
Джерело: Надія Чорноморець.