НА ПЛЯЖІ

Лежить ось жінка юна мовчкома —
В собі, здається, вічність затаїла.
А біля ніг хлюпочеться лиман
І пролітає чайка біла-біла.

А сонце рінь сивеньку розпіка —
Ось-ось із неї потече живиця.
І просить милості смагка рука,
І вітерець у кучериках гзиться.

Обручки світиться тоненький rніт
І хоче погляд мій убік звернути,
Бо перстень той — для серця не магніт,
Та чом би мені з нею не побути?..

Лежить ось жінка славна мовчкома,
Лиш зрідка зиркне, посмішку засвітить.
А я сиджу. І ув очах туман…
Невже ти цього, жінко, не помітиш?

Невже, невже… Та що я рюмсаки
Пускаю, ніби скривджений хлопчисько?
О жінко! Всі поети — диваки
В твоїх прискіпливо-ясних очиськах.

Кохай, кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає дні твої і ночі.
Допоки тіло спрагле, молоде,
Кохай! У старості кохають очі…

1984