* * *

самотньо себе запитуєш
куди вони йдуть
із тьмяними вікнами холодних очей
із принишклими скоцюрбленими постатями
вчорашніх жовтоликих скорбот
які мов застиглі фрагменти

минулих нарікань

коли замовкли голоси тіла
коли поблякли образи землі води повітря
і навіть небес
коли діти більше не радують батьків
        ні загадкові притчі
        ні пам’ять про спокій
        ні речі в яких живе Господь

не радують нас

мов зламалися деталі
в механізмі нижчого світу
де правду породила ненависть

1998