* * *

Павутина в віконній рамі. Спекотний липень.
Не рятує луска фіранок і спад на осінь.
Піднімаєш себе над браму коштовним злитком
Передчасних розкаянь і пасмом сивини в волоссі.

Самота несамотніх — пізнавати свою причетність
Вже не стільки до світу, скільки, може, до часу зречень;
Затиснути в долоні маленьке солоне печиво
І піти годувати птахів на мурах фортечних.

До полудня триває спека. Тобі відома
Нетерплячка доріг і солодка спокуса втечі.
Але пам’ять судомить, і простір твойого дому
Особливо тісний і до болю близький надвечір.

***