Василь Герасим'юк

* * *

Тремтіли коні на стерні,
    в тумані сивім.
У старовинному вбранні
    ти йшла на сиглін.
У плесі, ніби у душі,
    ховала небо.
Із двох ущелин два вужі
    повзли до тебе.
Ти тамувала страх і біль…
    Письмом зловіщим
лягла на мох іскриста сіль
    з небесних тріщин.
Летіла глиця золота
    на лоно голе…
Сліпе іржання доліта
    і серце коле.

* * *